Про цукровий діабет
На великій швидкості Сергій гнав свій автомобіль у напрямку дитячої міської лікарні. Йому тільки що подзвонила на роботу шкільна вчителька і з радістю повідомила, що його дочка – маленьку Лізу – відвезла «швидка». За вікном миготіли мокрі сірі будинки. Низка зустрічних машин швидко розчинялася в дзеркалі заднього виду. «Переглянули, – стратив себе Сергій. – Я відчував що–щось недобре…». Несподівано спалахнув червоний сигнал світлофора змусив різко загальмувати. «Навіщо поквапилися відправити її в школу?! Вона ж була ще така слабенька…» Пальці нервово барабанили по керму. Негреющее березневе сонце несміливо заглядало в салон. «Ну, давай же, зелений давай!» Нарешті спалахнув і зелений. Взревев двигуном, машина ніби присіла і тут же рвонулася вперед, швидко набираючи швидкість…
…Зима цього року видалася на рідкість холодною. Дівчинка застудилася. «Грип» – поставив діагноз педіатр, прописавши постільний режим і ліки. Спочатку Сергій і його дружина не надали серйозного значення хворобу дочки. На такий випадок у них був свій гарний рецепт: фрукти і соки. І хворий завжди досить швидко одужував. Дочка і раніше не раз застудилася. Але тепер все протікало як–то інакше, чому–то незвично довго. Пройшли майже всі ознаки застуди, а дівчинка все одно залишалася дуже слабенькою, часто просила пити, а до їжі торкалася тільки після довгих умовлянь. І короткі прогулянки з дозволу лікаря викликали надзвичайну млявість і втома, що дуже насторожувало батьків. Між тим наближався кінець навчального року. Ліза адже пропустила багато уроків, треба було надолужувати…
…– Так, значить, дівчинка перенесла грип? – уточнив лікар приймального відділення, куди півгодини тому приїхав схвильований Сергій. – А ви не помічали, останнім часом в її поведінці–небудь незвичайне?
Сергій здивовано підняв брови.
– Ну, наприклад, може, вона занадто часто ходила в туалет?
– Так, мабуть… – Сергій став пригадувати таке. Тепер Ліза і справді відривалася від своїх дитячих занять частіше звичайного.
– Або, може бути, у неї з'явилася незвичайна спрага? – лікар очікувально дивився на відвідувача.
Нещасний батько ствердно кивнув головою, після чого доктор відразу заходився–то записувати в історію хвороби дівчинки.
«Так, все це було, – з гіркотою думав Сергій. – Як же ми з дружиною не звернули на це уваги? А тепер з–за нас донька-в реанімації. Як говорить доктор – з важким ускладненням цукрового діабету».
Коли лікар закінчив писати, Сергій зважився запитати: «Можна мені побачити дочку?»
– Так, можна, – встаючи, відповів лікар, – але тільки майте на увазі, дівчинка дуже слабка. На одну хвилину. Візьміть халат і змінне взуття, я вас почекаю.
На другому поверсі лікарні за скляною стіною реанімаційної палати батько побачив свою дочку. Ліза була немов у забутті, дихала важко. Риси обличчя загострилися. На щоках горів гарячковий рум'янець. Поруч стояла крапельниця. У вену на тоненькій дитячій руці була вставлена голка, через неї в організм вводилося ліки. Тільки тепер Сергій зрозумів, яка пронеслася гроза над дитиною. Тільки зараз повною мірою усвідомив, як легко міг втратити доньку.
– У школі під час уроку у неї почалися болі в животі, – раптом сказав лікар, мабуть бажаючи перервати роздуми батька. – Це часто буває при кетоацидозі. Спасибі лікарям з «швидкої», – трохи помовчавши, додав він. – Приїхали швидко і відразу включилися в лікування. Ну, гаразд, ходімо. Ходімо, зараз від вас тут мало пуття.
Всю ніч Сергій просидів у приймальному покої лікарні. Тут було спокійніше, ніж удома. Все ж Ліза поруч.
Настав ранок. Сонячні відблиски весело заграли на стіні лікарняної палати, нагадавши, що за вікном тривала звична, розмірене життя. Лізі стало краще. Болі в животі пройшли, нудота зникла. Черговий лікар, оглянувши дитину, повідомив, що криза минула, і дівчинку скоро переведуть у звичайну палату. Почувши це, вона слабо посміхнулася. Сергій помітив цю посмішку. Вона для нього була вірним доказом того, що вони скоро знову будуть всі разом: мама, тато і їх маленька дочка Ліза.
Додому Ліза повернулася не одна. Разом з нею в будинок увійшла хвороба. Звичайно, були безсонні ночі і хвилини тяжких роздумів. Але, як говориться, сльозами горю не допоможеш. Вчилися робити ін'єкції інсуліну, звикали жити з діабетом. І сама Ліза в свої десять років раптом як–то швидко подорослішала. Вона і раніше була розумною, виконавчої дівчинкою, а тепер і поготів. Ліза прочитала багато книг і журналів про свою хворобу і тому на сімейних «уроках» по цукровому діабету робила цікаві доповіді. Оточивши дівчинку турботою, наклавши сувора заборона на солодке, сім'я незабаром повернулася до нормального життя.
Ліза добре вчилася. Займалася художньою гімнастикою. Не відставала від однолітків ні у фізичному, ні в розумовому розвитку. А в день її народження друзів завжди пригощали надзвичайно смачними «діабетичними» стравами, які готували тільки в цьому будинку.
